Служіння і слово єпископа Боярського Феодосія на Дмитрівську батьківську суботу

167 листопада, на Дмитрівську батьківську суботу, вікарій Київської Митрополії єпископ Боярський Феодосій звершив заупокійну Божественну літургію у Хрестовоздвиженському храмі м. Києва. Його Преосвященству співслужило духовенство храму.

Під час богослужіння владикою була прочитана молитва Господу Вседержителю про мир і припинення міжусобної ворожнечі в Україні. На завершення Літургії єпископ Феодосій вимовив проповідь, після якої була звершена панихида за спочилими.

Своє слово до присутніх віруючих Його Преосвященство почав з нагадування про те, що земне життя кожної людини має закінчення. Всі ми про це знаємо, але все одно величезний сум і біль приносить нам смерть близьких нам людей. Скорбота розставання природна для людини. І Господь наш Іісус Христос просльозився, почувши про смерть свого друга Лазаря, якого Він любив (Ін.11: 31-35). Адже навіть якщо, розлучаючись на час, ми сумуємо і, буває, проливаємо сльози, то тим більше горе осягає нас, коли смерть розлучає нас назавжди в цьому земному житті. Але, тим не менше, треба пам’ятати, що навіть таке розставання – повинно бути лише розставанням тимчасовим. Яким же воно буде, тимчасовим або вічним, – залежить багато в чому від нас.

Земне життя дане людині для того, щоб виконувати заповіді, молитися, брати участь у церковних Таїнствах, очищати свою душу покаянням. А смерть підводить підсумок життя людини. За межею смерті вона втрачає можливість молитися, каятися і виправлятися. У неї залишається одне – сподіватися і чекати допомоги і молитов Церкви земної – віруючих рідних і друзів, які залишилися на землі. Вона, за словом святителя Феофана Затворника, потребує наших молитов, як бідняк окрайця хліба та чаші води.

Ми ж, втрачаючи близьку серцю людину, повинні задатися питанням: «Що ще я можу зробити для мого улюбленого?». Молитва – ось те головне, що ми можемо принести нашим рідним і близьким. Велику силу мають молитви за покійних. Багато можуть зробити молитви для загробної долі навіть такої людини, яка була далека від виконання заповідей Божих. В одному стародавньому житії святителя Григорія Двоєслова є така розповідь. Святитель взяв на себе відвагу молитися за померлого імператора Траяна, воздвигшого свого часу гоніння на християн. До Траяна святий Григорій перейнявся співчуттям, дізнавшись, що той за життя, не дивлячись на свої заблудження, був справедливим і милосердним правителем, допомагав вдовам і нужденним. З часом святитель Григорій отримав одкровення від Бога, що його молитва була прийнята. І таких історій в церковному Переданні та житіях святих чимало. Вони дають нам утіху, вони окриляють нас у молитві за наших рідних і близьких, особливо за тих, які були далекі від церковного життя.

А ще, нам дуже важливо знати і пам’ятати наступну аксіому духовного життя. Якщо наші близькі померли, не будучи виконавцями заповідей Божих, ми можемо їм допомогти не тільки молитвою, але і виправленням свого життя. Адже ми таємничо, але сильно пов’язані з ними ниткою любові. І змінюючи себе, звершуючи Христові заповіді тут, на землі, ми тим самим можемо доповнити те, чого вони не вчинили, не доробили в духовному житті. Якщо ми пробачимо всіх, на кого маємо образи, покаємося в гріхах, залишимо всяку нечистоту, полюбимо Церкву і будемо частіше приступати до церковних Таїнств – при цьому пам’ятаючи і молячись про наших близьких – то, з милосердя Божого, наші померлі рідні теж зможуть отримати благодать, яку хоча самі і не заслужили, але двері для якої відкриють у них наші любов і ревність.

СТОЛИЧНИЙ БЛАГОВІСНИК

Перегляди (13)