Служіння та слово єпископа Боярського Феодосія в Неділю 22-у після П’ятидесятниці

161 листопада, в Неділю 22-у після П’ятидесятниці, вікарій Київської Митрополії єпископ Боярський Феодосій звершив Божественну літургію у Хрестовоздвиженському храмі м. Києва. Його Преосвященству співслужило духовенство храму.

Під час богослужіння владикою була прочитана молитва Господу Вседержителю про мир і припинення міжусобної ворожнечі в Україні. На завершення Літургії єпископ Феодосій вимовив проповідь по темі Євангельського читання. 

Кожен з нас, чуючи притчу про сіяча (Лк.8: 5-15), задається питанням: «А хто ж я в цій притчі? Яка моя душа? Де моє серце?».

«Або це протоптана стежина біля великої дороги, на яку падає слово Боже і не дає сходу, і птахи клюють зерно слова і забирають кудись? Може моя душа – це тонкий шар грунту на камені, де сходить зерно, але не має вологи, і гине рослина? Або душа моя поросла якимись бур’яном та тернами, і не дає плоду зерно слова Божого? А, може бути, душа моя – це хороша, добра земля, глибока і зволожена, така, в якій зерно дасть багатий плід? А що таке хороша земля душі?»

Єпископ Феодосій звернув увагу віруючих на те, що добра земля для слова Божого в нашій душі – це смирення. Підтвердження тому ми знаходимо і в Священному Писанні, і в релігійній історії людства, і в історичному шляху Православної Церкви, і в літописі нашого народу. «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Іак.4: 6). В гордій душі не дає паростка слово Боже. І тільки смиренне серце може сприйняти насіння Слова і дати хороший духовний плід. Це відноситься як до життя кожної людини, так і до життя людського суспільства.

Якщо кожен з нас буде з кротістю, негнівливістю і поблажливістю до немочей ближніх проходити свій життєвий шлях, трудитися над увагою до себе і благоговінням перед Богом, то насіння слова Божого щораз буде лягати в наше серце як в добру землю і давати живий паросток, який приносить плід.

І якщо людське суспільство, народна самосвідомість, навчиться зі смиренням сприймати себе в історії і в світі, розуміти і цінувати подвиг своїх святих предків – зразків смирення, то таке суспільство навчиться не тільки чути і розрізняти голос Церкви в загальній какофонії, а й прислухатися до цього голосу, давати живий паросток віри і приносити плід благочестя. А плід благочестя та миру дає людині тиху радість в цьому бурхливому і грізному житейському морі, що б не відбувалося навколо нас.

СТОЛИЧНИЙ БЛАГОВІСНИК

Перегляди (16)