Служіння та слово єпископа Боярського Феодосія в Неділю 29-у після П’ятидесятниці

1DSC_040120 грудня, в Неділю 29-у після П’ятидесятниці, вікарій Київської Митрополії єпископ Боярський Феодосій звершив Божественну літургію у Хрестовоздвиженському храмі м.Києва. Його Преосвященству співслужило духовенство храму.

На завершення богослужіння владика вимовив проповідь по темі Євангельського читання (Лк.17:18-19).

Десять прокажених були людьми, страждаючими страшною невиліковною хворобою, відкинуті суспільством. І, будучи зціленими Господом Іісусом Христом, вони отримали нове життя, можливість повернутися в свої селища, до своїх родин і знов знайти радість буття, яка вже була втрачена для них назавжди. Господь звершив для них найбільше благодіяння. Але лише у одного з десяти виявилося вдячне серце. Він повернувся, щоб подякувати.
Чому ж люди бувають вдячними або невдячними?
Як правило, вдячними бувають ті, хто настраждався, скорбів у своєму житті – люди незаможні, які страждають від хвороб і неблагополуччя, від бідності. Будь-яке благодіяння від ближніх вони приймають з вдячною радістю.
Навпаки, невдячністю відрізняються люди заможні, благополучні, що мають високе положення в людському суспільстві. Їм часто здається, що вони мають недостатньо багато, треба б ще. Все що мають і отримують від Бога, вони сприймають як належне, нічим не задоволені, із заздрістю дивляться на більш благополучних.
Бувають, звичайно, і винятки з цих правил. Приємний виняток – коли багата людина буває вдячною Богові і милосердною до людей. На жаль, таке зустрічається рідко. Зате ми бачимо частіше неприємний виняток – коли бідний і нещасний, до того ж є ще і невдячним. Він нарікає, злиться, шукає, кого звинуватити у своїх бідах. На жаль, така сучасна людина.
Отже, не багатство і бідність, не благополуччя або нещастя роблять людину вдячною або невдячною Богу. Не обставини життя є причиною внутрішнього улаштування людини; щасливі й нещасні обставини – лише живильне середовище для розкриття людини. А справжня причина людської вдячності чи невдячності – це смирення або гордість.
У далекому IV столітті святий Василій Великий зазначав, що “нині багато впадають в порок людей злонравних, не поважаючи того, що у них є, і бажаючи, чого немає. Бо, не думаючи про тих, які їх нижче, не виявляють подяки Благодателю за те, що мають, а навпроти того, при порівнянні з тим, що і хто вище їх, вираховують, чого у них бракує, і не маючи того, що належить іншим, засмучуються і нарікають, як би позбулися своєї власності. Раб обурюється на те, що він не вільний; вихований на волі – що не високої походження; знатний родом скаржиться, що не надто багатий; багатий сумує і нарікає, що не правитель міст і народів; воєначальник, що не царствує; цар, що не володіє всією підсонячною, але що є ще народи, хто не вклонився під його скіпетр. З усього цього виходить те, що Благодатель ні за що не отримує подяки”.
Смиренне ж серце в кожному з цих положень знайде привід дякувати Богові: за притулок, їжу, родину, прихильне начальство, за свої таланти, положення, здоров’я. Адже в кожному званні можна бути гордим або смиренним, вдячним або невдячним.
Знову почувши сьогоднішню євангельську розповідь, давайте задумаємося, а який же кожен з нас? Вдячна я людина, або невдячна? Чи вмію я дякувати Богові за кожен день життя, за все, що маю? Кожна віруюча людина повинна постійно випробовувати себе в цьому.
Все, що ми маємо – маємо від Бога. І наша вдячність Господеві повинна бути щоденною – в молитві, поєднаній з покаянням. Молитовна подяка Богу та покаяння можуть робити чудеса: вони очищують розум і серце, освячують внутрішню людину, роблять духовне око ясним, розум розважливим.
Давайте ж будемо трудитися над тим, щоб стати вдячними Богові й людям!

СТОЛИЧНИЙ БЛАГОВІСНИК

Перегляди (24)