Храм Воздвиження Хреста Господнього розташований в історичній частині міста, поруч з високим пагорбом, який з давніх-давен називали горою Хоревиця в честь одного із засновників Києва – Хорива. Ще її називають Замковою горою, тому що тут стояв княжий замок, знищений монголо-татарами. Пізніше називали гору Киселівкою, на ім’я замка поляка Адама Киселя, також знищеного, тільки вже козаками.

Місце це особливе для всієї історії слов’ян. Тут з’єднувалися дві річки, відомі ще з часів Київської Русі – Глибочиця та Киянка. Струмок Киянка починається в районі Воздвиженки і навіть згадується в легендарному «Слові о полку Ігоревім», зараз обидві річки стали підземними і укладені в колектор. Також в цьому місці починався район Копирів кінець, а в літописі XII століття згадується монастир святого Симеона, який за однією з версій дослідників старовини знаходився саме на місці сучасного Хрестовоздвиженського храму.

Взагалі, перший Хрестовоздвиженський храм в Києві був зведений князем Мстиславом Галицьким на початку XIII століття над урвищем Старокиївської гори, там, де зараз розташована знаменита Андріївська церква.

Історія першого храму

Достовірно відомо лише про дерев’яну церкву в честь Воздвиження Хреста Господнього, побудованої в XVIII столітті на кошти жителів урочища Кожум’яки. У народі храм на Подолі так і називали – Кожум’яцький, тому що в цьому місці було поселення ремісників різних професій, а район назвали – урочище Гончарі-Кожум’яки. Тут також був цех від Київського братства, заснованого для захисту Православної Церкви в Речі Посполитій.

Мастровий народ урочища Гончарі-Кожум’яки не мав храму (найближчим храмом була церква святого Василя Великого біля Житнього ринку) тому парафіяни почали збирати гроші на будівництво власної церкви. Храм був побудований в 1746-48 роках, але проіснував він недовго – в 1811-му році церква згоріла під час сильної пожежі на Подолі.

Київська катастрофа 1811-го року увійшла в трійку найбільших пожарищ в ХІХ столітті. Хрестовоздвиженська церква згоріла вщент, крім неї згоріли ще 1176 будинки. Загинули у вогні Духовна Академія з Братнім монастирем, Грецький монастир, всі дерев’яні споруди Флорівського жіночого монастиря (40 монахинь задихнулися в диму, рятуючи церковне начиння), 11 церков кам’яних і 4 дерев’яних парафіяльних, дві пошти, Магістрат, Контрактовий будинок та інші будівлі.

Відродження

При існуючій до 1811-го року дерев’яній церкві був кам’яний храм Архангела Михаїла, який під час пожежі теж постраждав, але все-таки зміг послужити основою для нового храму. Спочатку проектував церкву міський архітектор Андрій Меленський. Однак пізніше Хрестовоздвиженський храм неодноразово перебудовувався і добудовувався, а тому в його архітектурі і оформленні сьогодні можна побачити цілий букет з елементів різних стилів і напрямків.

Всі будівельні роботи велися виключно на за рахунок коштів парафіян, тому будівництво храму затягнулася майже на 100 років. Повністю роботи з будівництва та оздоблення храму були завершені тільки в 1905 році.

Цікаво, що кошти на будівництво храму збирали не тільки жителі району, а й усього Києва. Найзначнішу суму для будівництва пожертвував прихід подільської Притиско-Микільської церкви, і в цьому теж є підтвердження істинного християнського братства того часу і відсутність такої звичної нині нездорової конкуренції.

Верхній храм Воздвиження Хреста Господнього добудували в 1839-му, і після двох років оздоблювальних робіт його відкрили для прихожан. Освячення церкви відбулося в 1841 році знаменитим київським митрополитом, святителем Філаретом (Амфітеаторовим). Іконостас храму був особливим – його зібрали з частин іконостасів подільських церков, що вціліли після пожежі в 1811 році. У 1860 році за ескізами архітектора П.Спарро була побудована дзвіниця, що збереглася до наших днів. Пізніше була відкрита приходська школа, через що Хрестовоздвиженська церква стала справжнім культурно-просвітницьким центром.

У 1877 році архітектор В.Ніколаєв запропонував проект реконструкції храму, а ще через 10 років архітектор обладнав в храмі калориферне опалення. У 1905 р на верхньому поверсі однієї з прибудов влаштований вівтар на честь Казанської ікони Божої Матері. У 1912 році було споруджено двоповерховий будиночок для причту, він теж зберігся донині. Двоярусна дзвіниця з восьмигранним куполом добре зберегла свої початкові класичні форми незважаючи на реставрацію останніх часів.

У 1914-1915 роках були розписані бічні прибудови храму, ікони в нього писав художник Лев Кохно. Стіни храму частково оформлені художником Г. Світлицьким, який прожив більшу частину свого життя недалеко від Хрестовоздвиженської церкви, в ній він хрестився і вінчався. Київський художник був нагороджений дворянським титулом від імператора Миколи II, а пізніше став першим народним художником в історії УРСР. На честь художника названа одна з вулиць столиці.

В цілому церковна будівля своїми архітектурними формами і пропорціями гармонійно вписується в навколишнє середовище і є видатний прикладом київської архітектури. На тлі традиційної храмової культури свого часу вона була і є оригінальною будовою.

Події

Мало хто знає, але в 1891 році в нижньому Михайлівському храмі Хрестовоздвиженської церкви хрестили майбутнього знаменитого письменника Михайла Булгакова. Хлопчик народився поруч з храмом в будинку по вул. Воздвиженській, 10-в, де його батько, доцент Київської духовної академії протоієрей Афанасій Булгаков орендував квартиру у настоятеля Хрестовоздвиженської церкви Матвія Бутовського, який і хрестив маленького Михайлика. Хрещеними батьками дитини виступили ординарний професор Київської духовної академії Микола Петров (колега батька) і бабуся по батьківській лінії Олімпіада Булгакова.

Прихід Хрестовоздвиженської церкви брав активну участь у зборі коштів для будівництва каплиці на честь святого Миколая Чудотворця та будинку для російських парафіян у м. Барі (Італія), де покояться мощі Святителя.

ХХ століття. Час нових випробувань

Після революції 1917 року храм якийсь час ще залишався діючим. У 1935 році на кілька років він був закритий і відданий під майстерні і склади. Розписи храму були знищені, і зберігся тільки образ прп. Антонія Печерського. Настоятеля священика Феодосія Павловського відправили у заслання, але в роки Другої Світової війни він знову став служити в храмі, богослужіння в якому з того часу не припиняються до цього дня. Священик помер в 1947 р. у віці 86 років, з них 62 роки становили пастирське служіння.

У 1961 р. в Києві залишилося всього 8 діючих храмів. У Хрестовоздвиженську церкву в порядку «шариковського ущільнення», якщо висловлюватися мовою Булгакова, приєднали парафії двох подільських храмів. З Покровської церкви на Подолі в Хрестовоздвиженський храм перевели настоятеля, відомого праведника оотца Алексія Глаголєва і він став другим священиком храму.

За спогадами одного з київських парафіян відомо, що з двох парафій одна була україномовною (не автокефальна церква) й іноді служіння велося церковно-слов’янською, а хор і читання було українською мовою. Незважаючи на різноманітність мов парафіяльне життя протікало мирно, в дусі любові Христової.

Про сповідника Алексія Глаголєва відомо, що ще в юності він врятував від погромів єврейські громади на Подолі, виступивши разом з віруючими хресним ходом проти розлюченого натовпу. За радянських часів він кілька разів перебував в ув’язненні і зазнавав знущання безбожників, а під час війни рятував євреїв від нацистів і городян незважаючи на смертельну небезпеку. Отець Олексій відмовився покинути місто і служити подячні молебні на честь фюрера, був заарештований, його били фашисти, відправлений до Німеччини з сином, але втік. До кінця життя він був гнаний, радянська влада постійно його переводила з приходу на парафію, побоюючись, що навколо отця Олексія організовується міцна громада. У 1992 році інститут Яд Вашем (Ізраїль) оголосив про присвоєння почесного звання Праведників народів світу отцю Олексію, його дружині Тетяні їх дочці Магдалині.

Останнє випробування, що довелося пережити храму на сьогоднішній день – це будівництво чотириповерхової будівлі, що практично сховала за собою чудову будівлю церкви. Безбожна влада у своїй злобі вирішила не зносити храм, а закрити його від погляду радянського громадянина новою будовою. Подібна практика існувала в останні десятиліття радянської влади. Втім, нинішні горе-забудовники зараз будують з таким розмахом, що подібні каліцтва ми можемо спостерігати зараз як в районі колись вкрай мальовничогоПодолу, так і по всій столиці.

Наші дні

У 80-х роках минулого століття Хрестовоздвиженську церкву реставрували. У 2000-му був встановлений новий іконостас і почалися богослужіння в нижньому Михайлівському приділі. Крім двох вищезгаданих прибудов, в бічних нефах у верхній частині церкви освячені прибудови на честь святого апостола Андрія Первозванного і Казанської ікони Божої Матері.

У XXI столітті поруч з Хрестовоздвиженською церквою майже не залишилося житлових будинків, і її парафіяни добираються на богослужіння з інших частин міста. Стара забудова урочищ Кожум’яки, Гончарі, Дігтярі повністю знищена в 90-х роках минулого століття. На місці утвореного пустиря зараз побудований елітний комплекс з назвою «Воздвиженка», але життя напівпорожнього кварталу зовсім не схоже на бурхливе і вируюче життя Подолу минулих століть.

Життя вносить свої корективи, а білокам’яний Хрестовоздвиженський храм і його хрести нагадують нам про зв’язок часів, про наших предків, для яких віра і храми були найважливішим. Без них неможливо уявити Поділ, Київ і нашу Вітчизну. Майже двісті років на Подолі стоїть білокам’яний храм, розташований на самому початку подільської Воздвиженки, яка отримала свою назву від православного храму на честь Воздвиження Животворящого Хреста Господнього.

І дай Бог, щоб цей величний пам’ятник людської віри послужив Богу і людям якомога довше!