15 листопада, в Неділю 24-у після П’ятидесятниці, вікарій Київської Митрополії єпископ Боярський Феодосій звершив Божественну літургію у Хрестовоздвиженському храмі м.Києва. Його Преосвященству співслужило духовенство храму.
Під час богослужіння владикою була прочитана молитва Господу Вседержителю про мир і припинення міжусобної ворожнечі в Україні. На завершення Літургії єпископ Феодосій вимовив проповідь по темі Євангельського читання про гадаринського біснуватого (Лк.8: 26-39).
Преосвященний владика звернув увагу вірян на те, що якби не жалість про втрату свиней керувала гадаринцями, а здивування про чудо і спасіння біснуватого, то доля б їх склалася, мабуть, по-іншому. Якби вони не стали просити Господа віддалитися від них, а прийняли Спасителя і запросили Його до себе, якби почули Його вчення, то Господь не тільки приніс би їм велику духовну користь, але, можливо, і заповнив багаторазово їх малу втрату майна. Але земні інтереси у гадаринців взяли гору. І Він пішов на вимогу їх, так і не проповідував у тому краї.
Зцілений біснуватий просив Іісуса Христа дозволити йому піти за Ним. Але Господь, що зазвичай закликав людей іти за Собою, в цей раз говорить щось інше: «Повернися в дім твій і розкажи, що вчинив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що створив йому Іісус» (Лк.8: 38-39). Сама щоденна присутність колишнього біснуватого в селищі, його постійне свідоцтво про чудо, повинні були спонукати обачливих гадаринців до покаяння, до бажання знову зустрітися зі Спасителем і з дивом.
Багато хто з нас в якійсь мірі схожі на цього гадаринського біснуватого. Адже багато з тих, хто стоїть сьогодні в храмі, до того як стати православними, прийти в Церкву, вели життя без Бога, а іноді і проти Бога, що теж певною мірою можна назвати біснуванням. Але зараз ми всі в храмі. Господь обрав нас з вами, звернув Свій погляд, зустрівся в глибині сердець і зцілив від того невір’я, від того бісівського протиборства Церкві, яке в багатьох з нас жило. Як гадаринського біснуватого зцілив Господь багатьох. І тепер ми так само стоїмо в храмі поруч з Іісусом Христом – мирні, спокійні, вільні.
Але далі Господь послав цю людину в своє селище – до його родичів і одноплемінників, які заради свиней відмовилися від спасительної віри і від Божественної благодаті. Послав, щоб той проповідував про віру, про чудо і про зцілення, яке створив з ним Бог.
І ось в цьому, на жаль, ми не завжди схожі на зціленного біснуватого. Наша віра часто обмежується лише стінами храму, де ми молимося, спілкуємося з Богом, покладаємо намір виправляти своє життя. Але часом, вийшовши за церковну огорожу, ми занурюємося в пучину цього «гадаринського» світу, який також як і раніше протистоїть Богу і Церкві і каже: «Вийди від нас! У нас свої інтереси, у нас своя думка на все, свій світогляд, свої погляди на це життя!». Ми занурюємося в цей світ, не тільки не проповідуючи йому про Спасителя своїм словом і своїм життям, а й самі іноді стаємо гадаринцями.
Але так бути не повинно. Ми повинні свідчити у своїх родинах і в суспільстві, що є Бог, що Його Церква істинна, що Він чудотворить і зцілює, що він кличе всіх нас у Своє Небесне Царство! І якщо на те буде Боже благословення і допомога, то наше свідчення, підкріплене благочестивим життям, зможе пробудити в наших близьких бажання зустрічі з Богом – зустрічі з Тим, Хто, можливо, вже колись раніше стукав у їхні серця, але не був почутий.
Перегляди (51)
